Ви увійшли як Гость
Група "Гости"Вітаю Вас Гость!
Чт, 14.12.2017, 07:21
Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід | RSS

Меню сайту

Нас відвідали

Зараз на сайті

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Святкуємо разом

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Анекдот дня

Наше місто

Пошук YouTube

Форма входу

Пошук

Курс валют НБУ

Календар

«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Друзі сайту

SPEED TEST NET

Відправити СМС

Відправити СМС МТСВідправити СМС БілайнВідправити СМС КиївстарВідправити СМС Лайф

Міні-чат

Статистика

«ТЕЛЕЗІРКА» У ВУШАНЦІ

У розпалі літа 1999 року я мешкав у Мадриді в гуртожитку «Червоного Хреста». Цей заклад наші земляки чомусь нарекли поміж собою «бомжатником». І даремно, - хочу зауважити. Про нього в мене залишилися приємні спогади. Ліжко для ночівлі (щоправда, на другому ярусі, як в армії), сяке-таке харчування двічі на добу, десятиразовий талон для проїзду в метро раз на тиждень, душ, телевізор по вечорах упродовж трьох місяців я мав. До речі, все це безкоштовно. До того ж два десятки днів мені «накинули» додатково за зразкову поведінку, бо, як правило, ніхто більше норми тут не затримувався. Чого ще душі бажати на самому початку трудової біографії в незнайомій країні, коли наших співвітчизників не густо?..

Ясна річ, не все було так безхмарно і гладенько. Дещо дошкуляло. Строкатий національний склад: вірмени, грузини, молдовани, болгари, поляки, представники африканського континенту. Моїми сусідами по ліжку виявилися два нігерійці – Жак і Прінс. Мушу зізнатися, перші ночі практично не спав, шокований таким сусідством. Але нічого: до всього швидко звикаєш. Тим більше, коли колір їхньої шкіри вночі розчиняється в темряві. В цьому розмаїтому середовищі доходило інколи до з’ясовування «міжнаціональних стосунків». Ні-ні, жодної ворожнечі, бурхливих конфліктів на цьому ґрунті не виникало. Просто-напросто, побутові дрібниці могли спровокувати незначні суперечки між представниками різних родів-племен. Спалахи агресивності, якщо і виникали, то їх швиденько гасили. Був, щоправда, один епізод, коли двох забіяк – грузина і негра, котрі вирішили навкулачки з’ясувати стосунки, - витурили на вулицю, щоб в зародку присікти подібні інциденти. Іноді також «діставали» черги в душові кабіни, несамовите хропіння ночами (в кімнаті спало 15-18 осіб), не надто приємні запахи від шкарпеток і т.п. Але, зрештою, не про це мова.
Серед багатьох мешканців гуртожитку було кілька, з якими вдалося швиденько знайти спільну мову. В цю групу «особливо наближених» осіб потрапив і молдованин Микола – комунікабельний і доброзичливий хлопець. Проте шибайголова, яких світ не бачив. Якось він причвалав до гуртожитку явно не в гуморі. Неозброєним оком можна було розгледіти неабияку заклопотаність. «Пришвартувавшись» біля мене, він довірливо сповістив, що шукає трійку-четвірку мужиків, котрі б ... знялися в рекламному ролику для телебачення. Я недовірливо вирячив очиці, не дуже «в’їжджаючи», а при чому тут Миколка. З цього приводу одна моя хороша знайома запитувала по-польськи: «Цо ма пєрнік до вєтрака, а фрак до камізельки?» Отож він розтовкмачив, що його приятель Оскар – кубинець, який ще не так давно навчався у Москві й працює зараз в одному з туристичних агентств, «хороводиться» з іспанським режисером Віктором. Саме перед ним стояло завдання підготувати сюжет для одного з каналів центрального телебачення. Складність полягала в тому, що для зйомок знадобилися російськомовні персонажі. «Так де ж таких шукати, якщо не у нас? – запитував Микола. – Тільки кому запропонувати цю відповідальну місію – ніяк не збагну». Ще трішки «перетерши» мізками, він спідлоба зиркнув на мене і таким собі солодкаво-запопадливим голосочком спитав, чи не погодився б я взяти участь у цій «афері». Витримавши паузу, щоби дати мені можливість переварити почуте, він додав, що телевізійники гарантують накрити для учасників зйомок «шикарну поляну» та ще й в додачу заплатити п’ять тисяч песет (на старі гроші, що нині складає приблизно 80 євро). Маючи за плечима солідний досвід виступів у художній самодіяльності, зокрема 15 років стажу в народному хореографічному ансамблі «Наддністрянка» Ходорівського міського будинку культури та пів року в ансамблі пісні й танцю «Черемош» Львівського національного університету, відважився ризикнути. Та й самі розумієте, що не тільки творчий інтерес «підігрівав». Хто б не хотів «на халяву» поласувати іспанськими стравами? А крім цього ще й грошенятами запахло. Що це означає для непрацюючої людини, не варто й пояснювати.
Якщо зі мною в молдованина не виникло особливих труднощів, то надибати ще парочку майбутніх «акторів» виявилося справою неабиякою. Однак і наш приятель теж не в тім’я битий. Дар переконання, напевно, він всмоктав з молоком матері. Та й матеріальну зацікавленість не варто скидати з рахунку. Адже, як признався він мені, за успішну пошукову та селекційну роботу, йому також мало щось «капнути». Як би там не було він вмовив Василя з Коломиї та Сашка з Ковеля. Безперечно, на лаври «телезірок» вони не зазіхали, а ось шанс підзаробити копійчину вирішили не втрачати.
Нарешті настав час, і ми вчотирьох вирушили після обіду на знімальний майданчик. Привезли нас у залізничне депо на станції Фуенкарраль, що в північних околицях Мадрида. А там уже було підготовлено пасажирський вагон, в якому мали відбуватися основні події. Поки телевізійники розгортали своє «господарство», настроювали апаратуру і таке інше, ми з деякою пересторогою спостерігали за цими приготуваннями. Тут до нас підійшов режисер Віктор - імпозантного вигляду молодий іспанець, і через перекладача, а ним виявися не хто інший, як кубинець Оскар, почав роз’яснювати суть зйомок. Як з’ясувалося, найпопулярніша іспанська спортивна газета «Марка» замовила рекламний ролик. У ньому треба було представити телеглядачам нову книгу-альбом однойменного видавництва, випущену у світ з нагоди старту чергового турніру футбольної Ліги чемпіонів.
Потім Віктор коротко змалював сюжетну канву. Так ось: Росія, зима. У теплому вагоні подорожує молодий іспанець, котрий уважно розглядає нову книгу-альбом. Коли ж натрапляє на сторінку, де розміщено інформацію про наше київське «Динамо», що почергово «розтрощило» упродовж двох попередніх сезонів місцевих грандів «Реал» і «Барселону», то його попутник, побачивши в альбомі своїх, радісно вигукує російською мовою: «Динамо» Киев – прекрасная команда!» Що від нас вимагалося, так це зіграти роль попутника. Проте його спершу треба було визначити з-поміж трьох претендентів: мене, Василя та Сашка.
Однак ще до початку «творчого» конкурсу, ми, українці, рішуче виступили проти вигуку по-російськи. Почали доказувати: це ж наша команда, то й повідомити про неї треба українською. Режисер замислився, але потім категорично заявив, що в російський текст його співітчизники ще сяко-тако «врубаються», а в український не «в’їдуть» і поготів. Супроти таких аргументів не було сенсу рипатися.
Потім притарабанили одяг, в якому потрібно було зніматися. Від здивування я навіть рот роззявив, коли побачив зимові плащі з хутряними комірами, шапки-вушанки, шарфи, рукавиці.Між іншим, плащі виявилися жіночими. Спочатку не скумекав для чого все це. Нам роз’яснили: в асоціаціях іспанців Росія – це Сибір, де люта холоднеча з тріскучими морозами і снігом по коліна. А значить і вбрання повинно бути відповідне. Саме зимову атмосферу мала відтворити знімальна група в середині ... серпня. На мої закиди, що це – жіночий одяг, телевізійники не відреагували. Лише костюмерша пробубоніла: «Інших просто нема».
Після цього кожен з кандидатів змушений був одягнутися і проголосити потрібну фразу. Напевно, все ж таки далася взнаки моя яка-неяка творча підготовка, бо сеньйор Віктор пальму першості віддав мені. Але ще до початку головних подій мені довелося побувати в руках гримерші, яка майже півгодини вовтузилася над моїм зовнішнім виглядом.
...Важко полічити скільки разів повторювалася зйомка. Прискіпливий режисер, вочевидь, вирішив зігнати з мене не один кілограм смальцю. То йому не подобалося як я піднімаю великий палець стиснутої в кулак правої руки, то не дуже емоційний вигук, то вушанка занадто налізла на очі. Чимало претензій адресувалося й іспанському акторові. Але йому було хоч не так душно, адже одягнений він був лише у сорочину та джинси. Перепадало на горіхи і технічній службі за те, що «сніг» за вікном не такий густий, що «мороз» дуже мляво малює на шибці свої візерунки. Здавалося, кінця-краю не буде цьому затяжному процесу. А голос дівчини, яка вигукувала номер чергового дубля, вже у вухах дзвенів. Коли ж зйомки цього епізоду завершились, то почував себе не інакше, як добряче вичавлений лимон.
Гадаєте, що на цьому було поставлено крапку? Дзуськи! Щоб надати майбутньому рекламному ролику більший російський колорит, Віктор вирішив, аби ми втрьох з Васьком і Сашком заспівали приспів з всесвітньо відомої «Калинки». Ось тут на провідні ролі вийшли мої товариші. Тим паче, що, встигнувши прийняти «на душу» по кілька чарок вина, вже дійшли до портібної кондиції, аби розкуто почувати себе перед камерою. Через три-чотири спроби Віктор нарешті оголосив: «Феніта ля комедія»... Згодом ми вже сиділи за столом, що вгинався від різноманітних напоїв і наїдків. Гуляла знімальна група до другої ночі. Потім нас на таксі відвезли до «рідної» домівки, не повідомивши, де і коли покажуть відзнятий матеріал. Знесилено плюхнувшись в ліжко, я відразу ж «відрубався».
Минуло тижнів зо три, і ми поступово почали забувати цю історію. Нічого конкретного не міг сповістити і Миколка-молдованин. Якось ми сиділи в просторій їдальні гуртожитку. Деякі його мешканці дивилися кінострічку, що транслював перший канал іспанського телебачення. Я ж писав листа дружині. І раптом під час рекламної паузи стрепенувся від знайомої фрази: «Динамо» Киев – прекрасная команда!» Підвів очі й побачив власну персону. Вася з Коломиї, що сидів поряд, від несподіванки аж підскочив на кріслі, очікуючи побачити на екрані себе. Але «Калинка» в нашому виконанні так і не прозвучала. Не дуже переймаючись цим, Василь луснув мене по плечу і заявив, що з такої оказії мені годилося б на плящину розкошелитися.
...Пляшка-пляшкою, а за нашу державу приємно. Не часто ж наші краяни та й взагалі українська тематика потрапляють на блакитні екрани іспанських телевізорів. А тут – перший національний. Перший! Словом, знай наших!

Малеча - ресурс для сучасних батьків Від свята до свята! Українські пісніПиши українською Allsoft.ru - магазин софта Переводчик онлайн Test your Internet connection speed at Speedtest.net Баннера на заказ. Программы на SoftPortal.com Пчеловодство и апитерапия. Доктор Пчела. favicon.ru
Всі права захищено, адміністрація сайту не несе відповідальність за дії користувачів та може не поділяти думки дописувачів.
Використання матеріалів з даного сайту, можливе, лише при умові розміщення гіперпосилання на ресурс: www.khodoriv.at.ua