Ви увійшли як Гость
Група "Гости"Вітаю Вас Гость!
Вт, 19.03.2024, 07:08
Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід | RSS

Меню сайту

Нас відвідали

Зараз на сайті

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Святкуємо разом

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Анекдот дня

Наше місто

Пошук YouTube

Форма входу

Пошук

Курс валют НБУ

Календар

«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Друзі сайту

SPEED TEST NET

Відправити СМС

Відправити СМС МТСВідправити СМС БілайнВідправити СМС КиївстарВідправити СМС Лайф

Міні-чат

Статистика

ВОЛОДИМИР ЧМИР: «ЯК ТІЛЬКИ ЗАКЛИЧУТЬ ДО ХОДОРОВА, ВІДРАЗУ Ж БУДУ ТАМ…»

Відомий ведучий французького телеканалу «Франс-2» Жан-Клод Даріго, побувавши напередодні Різдва 1995 року на концерті львівського сюжетно-вокально-хореографічного дитячого колективу «Веселі черевички» так відреагував на їх виступ: «Я впав. Це – не просто діти, які танцюють. Це - справжні професіонали». Цікаво, що за концертною програмою журналіст спостерігав не деінде, а в себе вдома, у Франції. Окрім того юні артисти гастролювали також у Польщі, Німеччині. 2000 року відвідали США. І скрізь, де б не завітали дітлахи, їхні виступи викликали захоплення. І це ще легко сказано. Можливо, доречніше було б вжити слово фурор. Цей колектив ніби представляє дипломатичний корпус нашої держави на міжнародній арені мистецькими засобами.
Ми, ходорівчани, з цього приводу маємо чим пишатися, адже ансамблем керує уродженець нашого міста Володимир Чмир. Розмову з ним хочу запропонувати вашій увазі.


- Нехай дарують мені наші земляки, що, буцімто, підношу так високо свого родича. Але підстави, безсумнівно, для цього вагомі. Про тебе і за кордоном говорять у піднесених тонах, і наші засоби масової інформації дають високу оцінку.
- Стоп-стоп. Про якого це родича ти натякаєш?
- На тобі. А ти й не знаєш, що ми з тобою далекі родичі? Дивись: моя прабабця Текля Калинець з роду Олійників доводилась рідною сестрою твоєму прадіду. Мама ж твоя теж походить з Олійників. Про це я довідався з парохіяльної книги, яку розшукав на церковному горищі. З неї можна почерпнути надзвичайно цікаві відомості про ходорівські родоводи, розпочинаючи з 1800-х років. На її підставі можна зробити висновок, що старовинні міські родини поміж собою дуже переплетені. Тому часто-густо родичами є Кашинські, Кудлики, Камінські, Ковалишини, Дубаневичі, Саляки, Коцовські, Бончинські, Семигинівські, Джавали, Калинці, Олійники та інші. До речі, з тієї ж книги довідався, що раніше твоє прізвище мало дещо іншу вимову: не Чмир, а Шмер. І, як на мене, тут простежується німецьке коріння. Ще одна деталь, яка навряд чи тобі також відома: дружина рідного брата твоєї мами, тобто твого покійного вуйка Мирона є моєю хресною мамою. Ось такі цікаві нюанси.
А тепер дозволь розпитати про колектив, який ти очолюєш.

- На даний час це не просто танцювальний колектив. Це - громадська організація «Львівський мистецький центр «Веселі черевички»». Я, відповідно, є її директором. У штаті в нас майже 10 чоловік. І працюємо ми з дітьми. Весь колектив налічує приблизно 350 осіб.
- Якого віку діти?
- Від трьох до 24-25 років.
- Ці останні – вже нівроку собі діти. Але тим не менше. Ти сказав центр. Що він в себе включає?
- Передусім основою всього є хореографія. Тобто вершина айсберга – танцювальний колектив. А поміж тим маємо кілька інших сфер діяльності. Наші діти опановують вокальне мистецтво, вивчають французьку мову, займаються гімнастикою. Для цього сформовані групи. Кожна з яких займається три-чотири рази в тиждень по дві, три або чотири години залежно від віку. Наймолодші, яким по три-п’ять років, об’єднані в групу, що має назву «Мацьопчики». «Веселятам» від п’яти до шести літ. Далі йдуть «Краплинки», котрим виповнилося сім-вісім років. Восьми-дев’ятилітні формують групу «Черевички». Основний склад ансамблю це, власне, «Веселі черевички», яким десять-тринадцять років. І останні, «Чорнобривці», найстарші. Їм від чотирнадцяти до двадцяти двох років. Є й трохи старші.
- Коли створений ансамбль? Де виступаєте?
- Організувалися при школі №6 міста Львова, куди я колись прийшов працювати. Від часу заснування, а це був 1999 рік, наша адреса: вулиця Зелена, 22. Помаленьку зробили приміщення, яке орендуємо. Наступного року відзначатимемо двадцяту річницю від дати створення.
Концертна діяльність. Виступаємо і у Львові, і по Україні. Виїжджаємо за кордон. Беремо участь мало чи не у всіх фестивалях. Гордимося, що в 2001 році нам випала висока честь виступати на концерті під час перебування у Львові Святішого Отця Папи Римського Івана Павла II. В 2003 році отримали перше місце на фестивалі, присвяченому 100-річчю видатного українського хореографа Павла Вірського, іменем котрого названо державний ансамбль танцю. За високі місця в багатьох всеукраїнських і міжнародних фестивалях-конкурсах колектив був удостоєний звання «Зразкового». Торік восени мали цікавий фестиваль, приурочений до чергових роковин Павла Вірського. Зайняли призове місце по Львівській області та були запрошені в Київ на гала-концерт.
Також ось уже 15 років підтримуємо зв’язки з Францією. Маємо франко-українську асоціацію, яка так само називається «Веселі черевички». Щороку їздимо туди з дітьми на гастролі. Для кожної поїздки беремо новий склад. Навесні та восени вирушають молодші діти. А влітку їдемо з дорослими, оскільки вони не можуть залишити навчання в школах і вузах. З французької сторони в асоціацію входить чимало людей, які організовують там наші гастрольні тури.
- Тепер пропоную сконцентрувати увагу на твоїй особі. Про місце народження не питаю. Це і так ясно. А ось дата?
- Я вже далеко не молодий. Народився 12 березня 1959 року. Родинне гніздо знаходиться неподалік від базару на Старій дорозі.
- Треба зауважити, що так віддавна називають вулицю Богдана Хмельницького, хоча ще давніше вона мала назву Доїздова. Цікаво було б дізнатися, яким чином відбулося твоє знайомство з танцювальним мистецтвом.
- Ще малим хлопчиськом мама завела мене в палац піонерів у гурток бального танцю до Лідії Іванівни Максимей. І саме їй судилося стати моїм провідником в чарівний світ танцю. Тому завжди буду вдячний їй за те, чого вона мене навчила. Навчила того, що сама знала. Ми часто зустрічалися з нею. Пізніше теж проводили багато часу разом, коли вона приїжджала до Львова на семінари.
- Можна так зрозуміти, що саме Лідія Іванівна привила тобі любов до цього прекрасного мистецтва?
- Думаю, що якби не вона, то я б, мабуть, не займався тим, чим зараз займаюся. Певно, став би машиністом на залізниці, так як тато.
- Яку школу закінчив і як подалі складалася доля?
- За плечима середня школа №1. Потім поступив у залізничне училище. Але тут же передумав і забрав документи, щоб здати їх у Львівське культурно-освітнє училище на хореографічний відділ.
- Якщо не помиляюсь, то там тебе навчали Олег Голдрич і Мирослав Вантух.
- Так. І один, і другий.
- Обидвоє вони – визнані танцювальні метри. Чому згадую про них? Та тому, що в 1976 році вони обидва вручали в Ходорові звання народного нашому рідному з тобою ансамблю танцю «Наддністрянка». До речі, під керівництвом покійного уже Олега Голдрича я займався півроку в ансамблі пісні й танцю «Черемош» Львівського університету. А в Героя України Мирослава Вантуха тричі брав інтерв’ю у Мадриді під час гастролей очолюваного ним державного ансамблю танцю імені Вірського. Але ми відволіклись від твоєї біографії. Як вона складалася далі?
- Потім настав час служби в армії. Потрапив у Ленінград. А після армії пів року провчився в тамтешньому інституті культури. На жаль, обставини склалися так, що змушений був перервати навчання і повернутися в Україну. Але все ж довчився, закінчивши хореографічне відділення Рівненського інституту культури. Потім повернувся до Львова, де почав працювати. Деякий час довелося доїжджати.
- Де і з якими колективами працював?
- Танцював у славнозвісній «Юності», якою керував Вантух.
- Там же танцював і наш колега по «Наддністрянці» Володя Сметанський?
- Ні, Сметанський вчився разом зі мною в училищі. І танцював у зведеному ансамблі цього навчального закладу під керівництвом того ж таки Вантуха. Після «Юності» я подався у будинок культури працівників торгівлі, де почав працювати з дитячим ансамблем «Сонечко». А також танцював у дорослому колективі «Дружба», який очолював ще один визнаний балетмейстер і хореограф Ольшанський. Вже в часи пребудови, а саме в 1989 році, перейшов у шосту школу, де почав з нуля створювати новий колектив. Так і з’явилися «Веселі черевички».
- Цей ансамбль неможливо уявити без твоєї дружини. Відколи вона поруч з тобою?
- Марія закінчила Львівське культурно-освітнє училище. Але за фахом вона не хореограф, а режисер. Познайомилися, коли працювали в тому ж таки будинку торгівлі, де вона вела дитячий театр. Хоча Марія довший час танцювала в Чуперчука в заслуженому ансамблі танцю «Галичина». Словом, дійшло до того, що в 1984 році ми одружилися. А з 1989-го почали разом створювати «Веселі черевички». Зараз Марія плодотворно працює і як режисер, і як хореограф, і як костюмер.
- Зв’язки з Ходором не пориваєш?
- Вони ніколи не порвуться, тому що це колиска, в якій я народився. Уже півроку як нема мами. Десь не догледів її. Залишився тато, біля якого є брат. А ще сестра в Стрию. Все-таки ми часто з’їжджаємося. І завжди, в першу чергу, згадуємо маму.


- Приємно, що, здається, на 600-ліття Ходорова ти відгукнувся на моє запрошення і вперше привіз свій ансамбль до Ходорова. Тоді «Веселі черевички» тупотіли на сцені міського будинку культури.
- Я тоді дуже хвилювався. Переживав як зустрінуть, як оцінять мою роботу наші міщани. Оцінили гарно, бо на концерт прийшло багато людей. Думаю, що глядачам сподобалася наша програма, що засвідчили бурхливі аплодисменти. Було надзвичайно приємно й зворушливо. Подякували нам і директор будинку культури, і мерія, і перша школа, яку представляла Меланія Василівна Бас.


- Чи діти ходорівчан займаються в твоєму колективі?
- Є декілька. Прізвища усіх мені важко пригадати, але двох назву. Це Софійка Пилипів – внучка Емілії Сахарук, яка є власницею аптеки «Магнолія» поблизу автостанції. А також Андрій Пронюк, тато якого танцював у «Наддністрянці». Спочатку цих дітей навіть довозили до Львова, що вартує на особливу відзнаку й похвалу їхніх батьків. Однак тепер вони мешкають у Львові.
- Чи на майбутнє ти готовий привезти своїх дітей до рідного міста?
- В будь-який час, як тільки закличуть, я буду там.

Малеча - ресурс для сучасних батьків Від свята до свята! Українські пісніПиши українською Allsoft.ru - магазин софта Переводчик онлайн Test your Internet connection speed at Speedtest.net Баннера на заказ. Программы на SoftPortal.com Пчеловодство и апитерапия. Доктор Пчела. favicon.ru
Всі права захищено, адміністрація сайту не несе відповідальність за дії користувачів та може не поділяти думки дописувачів.
Використання матеріалів з даного сайту, можливе, лише при умові розміщення гіперпосилання на ресурс: www.khodoriv.at.ua